Що робити, коли здається, що Бог далеко?

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Не все золото, що блищить
  • Другий шанс
        • Що робити, коли здається, що Бог далеко?

          Того червневого дня я стояла на узвишші, одягнена в чорну мантію і шапочку. Мені було 18, стрічки майоріли на вітрі, поки я вимовляла свою урочисту випускну шкільну мова: «Не поспішати за кермом. Насолоджуватися подорожжю. Вірити в свою красу. Йти сміливо по життю».

          Два місяці по тому, в серпні, я переїхала в гуртожиток для першокурсників. А ще через три дні помер мій батько.

          Після похорону я відключила свій міні-холодильник. Протопавши через університетський двір до офісу адміністратора, здала талони на харчування, і відрахувалась. Зняла свою неторкану постільну білизну, незграбно обняла сусідок по кімнаті. По дорозі додому, і в наступні місяці, я думала і думала про своє майбутнє: свої мрії, призначення. Я погрожувала кулаком в бік Бога, щосили тарабанила по небесних брамах, але найжахливіше – Бог якийсь час просто мовчав.

          Якщо ви розумієте, про що я, якщо і ви опинилися на роздоріжжі, то на хвилиночку застановіться. Послухайте, що я знаю про відчуття, ніби Бог десь дуже далеко.

          Потрібно зрозуміти, що не відбувається нічого незвичайного.

          «Спокуса сучасної людини – знайти собі заняття, щоб відволіктися і провести час. Але Бог задає нам складніше завдання – жити в очікуванні, або ж не вгамовувати почуття голоду.

          Клайв Льюїс абсолютно незворушно висловив дивну думку: наші почуття про Бога, які коливаються, – це єдина постійна величина нашої віри.

          Він назвав цей феномен «Законом хвилеподібного чергування». Якщо коротко, то «хвилеподібний чергування» – це коливання в житті християнина від солодких моментів «причастя і спілкування з Ним» до «порожнечі і оніміння душі».

          Хвилеподібні відчуття змушують нас вийти за межі своїх можливостей – і піднятися над своїми обставинами – і погодитися, що Бог – илосердний і уважний до нас, навіть якщо життя на даний момент виглядає зовсім по-іншому.

          Полюбіть нудні заняття

          Спокуса сучасної людини – знайти собі заняття, щоб скоротати час і відволіктися від сумних думок. Ми абсолютно розучилися чекати, насолоджуватися тишею, прагнути Бога.

          Набагато краще у нас виходить заповнювати паузи за допомогою Twitter, Pinterest і Netflix.

          Але Бог хоче від нас чогось іншого: перебувати в очікуванні, не вгамовувати свій голод. Практикувати надію, як каже Павло, очікувати в терпінні і не випускати з уваги обіцянки, яким ще судилося збутися (Рим. 8: 24-25).

          Пошукайте собі спокійне місце, де ви могли б згадувати про те, на що ви сподіваєтеся. Після смерті батька я зрозуміла, що мені допомагають самотні велосипедні прогулянки і робота в місцевій аптеці, де мені треба було терпляче й уважно відраховувати таблетки за рецептами.

          Звичайно, духовним досвідом це навряд чи назвеш, але я вам скажу так: це мені допомогло створити для себе атмосферу дорогоцінного затишку, під час якого Бог став говорити зі мною.

          Скажіть Богу, що ви думаєте

          Прямолінійність тут цілком доречна. Великий пророк Ілля одного разу навіть просив собі смерті. «Досить вже, Господи, візьми душу мою» (3 Царів 19: 4). Його відвертість зовсім не аномалія: в багатьох псалмах є натяки на ту ж саму думку, і Бога смикають все з тієї ж причини: чому Ти не відповів раніше? Або відповів не так, як ми сподівалися?

          На перший погляд, це зухвалі звернення до Бога. Однак це щирий вияв серця людини, яка вірить у Боже милосердя.

          Не вимагайте «палаючих кущів»

          Бог шанує і часто піднімає тих, хто вірно і спокійно чекає відповіді від Нього, і більш того: Він Сам часто приходить в тиші. Коли Бог велить Іллі очікувати Його на горі, то ми стаємо свідками воістину чудового події: Бог об’являється зовсім не так, як ми думаємо. Він не з’являється з громом і блискавками, або землетрусом або вогнем. Ілля не може розібрати слів Бога у всьому цьому. Але Бог ніжно шепоче йому, і Ілля закриває обличчя, тому що божественність того, що відбувається занадто велика для того, щоб спокійно дивитися.

          А що якщо Бог хоче зустрітися з нами там, де ми найменше цього очікуємо?

          Ідіть далі

          «Іноді ми плутаємо очікування відповіді від Бога з видачею детальних інструкцій.»

          Дуже хочеться схрестити руки і вимагати, щоб саме в цій ситуації або період нашого життя Бог зробив так, щоб ми Його «якось відчули». Ми ставимо умову, що не зрушимо з місця, поки не отримаємо зрозумілу відповідь. Але в такому разі виходить, що ми не повністю довіряємо Його слову, особливо книгам мудрості, Притч, де чорним по білому записано натяки на те, як вийти з подібних ситуацій, якщо / поки голос Бога звучить для нас віддалено і неясно? Його слова, висловлюючись поетичною мовою, є світильник для ніг наших (Псалом 118: 105).

          Іноді ми чекаємо на одному місці, а іноді чекаємо під час руху. Шукаємо біблійних порад, наполегливо молимося, і, коли настає потрібний час, впевнено рухаємося вперед. Ми можемо бути спокійні: Він буде з нами, тому що Він обіцяв бути з нами. І ми можемо не сумніватися в тому, що Він оточує нас Своєю присутністю і бореться за нас незалежно від того, чи відчуваємо ми це чи ні.

          Адаптація Тетяна Трачук

           

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Не все золото, що блищить
        • Другий шанс
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Про автора

              Учасник команди ДивенСвіт:)